Йдучи додому з, на мою думку, найрозумнішою однокурсницею, я зрозуміла дещо.
Вони не божества.
Вони просто люди, які хочуть встигнути, "взяти своє". Вони розумні, але втомлені, завантажені.
Звичано ж, багато з них - "душа комапанії", веселі та грайливі.
Таким я заздрю.
Та всі вони хочуть жити. Вони розумні.
І, мабуть, я надягла на них маски. надумала, не пізнавши, не познайомившись по-нормальному.
те, що я зараз розумію це, хах є прогресом.

застигла фігура, яка сидить навпочіпки, тримаючись за стілець, пройнята Грігом.

потім все переходить на японські рокові і ліричні пісні.
от так і живем

18:35